Примітка редактора:

Оскільки «Північний потік – 2», здавалося б, завершений, ті, хто приймає бажане за дійсне, кажуть, що геополітичний баланс не зміниться, якщо Кремлю більше не знадобиться великий трубопровід, що веде через Україну в ЄС. У відповідь скептики кажуть: як тільки газ піде «Північним потоком – 2», Кремль, можливо, більше не буде відчувати себе зобов’язаним грати з Україною пана Славного Хлопця.

У перший тиждень серпня 2008 року я був у Тбілісі, коли вибухнула війна між Грузією і Росією. В умовах туману війни більшість з нас – іноземці та грузини – не розуміли тактики Росії. Сьогодні ми знаємо, що ключовими елементами були трубопроводи.

5 серпня 2008 р коли спалахнули передвоєнні зіткнення, загадкова пожежа знищила нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан в Рефахие , на сході Туреччини, в 750 км від зони бойових дій. Тільки шість років по тому Bloomberg зміг опублікувати статтю, в якій поклав відповідальність за пожежу на російську кібератаку.

Ближче до подій, через два тижні після закінчення війни, Марк Тревелян з Reuters відправився в грузинське село в 25 км від кордону з Азербайджаном. У звіті, поданому 29 серпня 2008 року, він писав, що місцеві пастухи показали йому 42 воронки від бомб, які піднімалися й опускалися вгору і вниз на віддаленій ділянці нафтопроводу, що йде з Баку в Чорне море. Деякі впали в межах 15 метрів від труби потужністю 150 000 барелів у день. Російські льотчики чітко заявили: «Подивіться, що ми можемо зробити». Сім років по тому, в липні 2015 року, російські солдати, що визначали фактичний кордон Грузії та Південної Осетії, перемістили паркан на 1 км на південь, недалеко від села Орчосані , Грузія. Це дало Росії контроль над коротким відрізком трубопроводу Баку-Чорне море. Для Кремля трубопроводи – це частина мистецтва війни. З повагою, Джим Брук