Україна потребує економіки, що росте вибуховими темпами, аби подолати наслідки війни – бізнесмен В’ячеслав Мішалов 

Під час підготовки до нашого івенту UBN Network War & Investments ми вирішили поспілкуватись про інвестиції з експертами. А хто є найкращим експертом у сфері інвестицій в Україні як не вітчизняний бізнес? Тож нашим спікером став В’ячеслав Мішалов – бізнесмен, інвестор, співвласник одного з найбільших металургійних заводів “Дніпропрес Сталь“, співзасновник одного з провідних медіа в Україні “Інформатор” та інтернет-провайдера “Фрегат”. Підприємницький шлях В’ячеслава Мішалова особливо цікавий різноманітністю сфер, які він охоплює: від металургії до інтернет-технологій, від торгівлі паливом до фінансового сектора та нерухомості. З огляду на це ми вирішили поспілкуватись з ним:

Про переваги ведення диференційованого бізнесу

– В останні 20 років в Україні відбувається велика кількість тектонічних змін, які сильно впливають на ту чи іншу сферу бізнесу. Відповідно перебувати лише в одній з цих сфер і лише в Україні – це надто велика турбулентність. 

– Наприклад, за останні три роки усі активи підприємців, що знаходились на окупованих територіях, а це мільярди доларів, просто зникли. І якщо у підприємця усі активи були у будівельному бізнесі, який був його єдиним бізнесом, то він усе втратив. Адже продажів немає, будувати неможливо, ціна не прогнозована. З огляду на це, диверсифікація (географічна, міжгалузева тощо) дозволяє бізнесменам в Україні виживати. За приклад можна навести великі роздрібні мережі – вони втратили багато активів, але змогли продовжувати роботу завдяки тому, що їхня бізнес-модель передбачає диверсифікацію. Тому в українських реаліях диверсифікація життєво необхідна.

– Звісно один бізнесмен не може бути фахівцем у 10 галузях, але всі бізнеси об’єднує  бізнес-логіка: показники прибутку, повернення інвестицій тощо. І коли ми говоримо про диверсифікацію, то важливо мати керуючі команди, керуючих партнерів, для яких цей бізнес є основним. У світі є чимало великих диверсифікованих бізнесів, навіть той же Google об’єднує в собі сотні дрібних бізнесів. Тому питання – в системі управління. Крім того, це складний організм – і з юридичного, і з фінансового погляду. Дуже важливо, щоб ця управлінська надбудова не стала надто важкою. 

– При цьому хтось має ухвалювати рішення і сьогоднішній бізнес в Україні вимагає від своїх співвласників-інвесторів бути оперативними в ухваленні рішень, адже затягування часто-густо призводить до негативних наслідків. 

Про перспективні галузі для інвестицій в Україні

– На мою думку, наразі найперспективніша галузь в Україні, яка забезпечить найбільші прибутки, це все, що пов’язано з військово-промисловим комплексом, зокрема й суміжні з ним галузі. Ця навколо армійська ніша за три роки продемонструвала надзвичайний прогрес, але туди, ще не прийшли великі інвестори, хоча ніша ця бездонна та має абсолютну перспективу. Я вважаю, що у найближчі 10-15 років попит на всі довкола армійські продукти та послуги лише зростатиме. Тож Україна – наразі одне з найкращих місць у світі для такого роду інвестицій. 

– Енергетична сфера також має перспективи, але найбільша проблема тут – це неефективне управління зі сторони регуляторів. У нас наразі реальна монополія на цьому ринку і необхідно змінити законодавство, але цього не зробили за 30 років незалежності, тож ймовірність того, що зроблять зараз нульова. Я не розумію, чому держава досі зацікавлена у монополіях. Але це неефективно, і колись таки влада захоче побудувати в Україні диверсифіковану конкурентноспроможну енергетичну систему. Поки ж цього немає, усі інвестиції в енергетику лише локальні, навіть індивідуальні (домашні СЕС тощо). З погляду масової генерації цей ринок наразі не працює. “Гарантований покупець” не виконує своїх зобов’язань, приєднання до мереж зарегульоване. Тож наразі необхідно, щоб приходили великі міжнародні компанії, які лобіюватимуть свої інтереси на рівні перших осіб своїх країн. А якщо це не інвестиція на сотні мільйонів доларів, це ситуативно може бути хорошим бізнесом. 

– Влада, замість того, щоб вийти до бізнесу з реальною пропозицією збудувати потужності й зробити енергосистему диверсифікованою, на це не йде, і завдання таке не стоїть, хіба що на папері, а не в реальності. Хоча війна показала, що диверсифікація необхідна, й ми маємо високі ризики блекаутів особливо в холодний період. 

Про те, що заважає приходу іноземних інвесторів в Україну

– Я не знаю жодної сфери, де західному інвестору було б легко в Україні. У світі люди конкурують за бізнесменів, за бізнес, адже розуміють, що це податки, робочі місця тощо. Але в Україні наразі реально не зацікавленні у залученні бізнесу. Попри популістські заяви в інфопросторі, реальна ситуація така, що неможливо комфортно провести інвестицію. Великі інвестори хочуть не лише прибутку, вони хочуть комфорту, прогнозованості – горизонту стабільності. Це насправді прості речі. Йдеться про великі суми, тож ніхто не хоче потім мати справу з некваліфікованими високопосадовцями, які намагаються керувати економічними процесами. І кожне рішення яких, гірше за попереднє. Це той випадок, коли краще було б взагалі нічого не робити. 

– Тому західних інвесторів в Україні практично немає, а ті хто прийшли, отримують надприбутки. Але це насправді узаконений грабунок. А для класичного бізнесу немає сенсу сьогодні йти в Україну. 

Про роль держави у формуванні сприятливого бізнес-середовища в Україні та ефективність роботи індустріальних парків, грантових та кредитних програм 

– Сприятливе бізнес-середовище в Україні можливо буде сформувати лише після того, як кількість чиновників зменшиться щонайменше удвічі, оскільки вони не справляються зі своїми завданнями. Відтак, і система почне дихати вільніше. Наразі у нас будь-який процес став фантастично бюрократизованим. Україна потребує економіки, що росте вибуховими темпами, щоб вижити під час війни та пережити її наслідки. Але реальний бізнес в Україні помирає. 

– Наразі, з погляду підтримки бізнесу державою, частково працюють лише кредитні програми: на невеликих сумах і для невеликих проєктів. Адже державі потрібно розділити ризики з інвесторами. 

– Щодо індустріальних парків, то їхня доцільність – під питанням. Наприклад у мене немає бажання йти у виробничий бізнес в Україні. Я також не бачу великої кількості охочих будувати виробничий бізнес в Україні, навіть за умови виключення військових ризиків. Річ у тім, що логіка інвестицій, бізнесу має бути конкурентноздатною. Треба розуміти запас міцності. Бо лише на створення та запуск виробництва необхідно витратити кілька років, а далі постає питання ринків збуту… Тож загалом ті виробники, що вже працюють, намагаються утриматись на плаву, але нових немає. 

– Коли я спілкуюсь із західними фондами, то вони кажуть, що українських бізнесменів, що вижили, треба нагородити медалями. Бо це відбувається не завдяки, а всупереч усьому. 

Про ефективність приватизаційного процесу в Україні

– Приватизація триває в Україні 30+ років, тож я не розумію, що так довго продають, адже у всього є своя ціна. Тож, на мою думку, приватизація у нас не вдалась. Треба просто все швидко продати, а що не продалось – подарувати. Держава – неефективний управлінець, і так у всьому світі, не лише в Україні. Приватний власник – найкращий управлінець. Це аксіома. А ми в Україні продаємо держмайно нескінченно довго та й не продали досі. Воно має бути продано за шість місяців за будь-яку ціну, адже це все одно вигідно державі. А для цього треба поставити чіткі вимоги до Фонду держмайна України та Агентства з розшуку та менеджменту активів. А такі неправильні управлінські рішення з боку чиновників, які ми бачимо зараз, – це злочин проти держави, особливо під час війни.

Про майбутні плани у бізнесі в Україні та на міжнародних ринках

– Звісно у мене є плани щодо міжнародного розвитку, зокрема у виробничій сфері (машинобудування, металургія). Зараз придивляємось до різних майданчиків, і це не релокація, а подальший розвиток, який ми будемо здійснювати з нових локацій, ближче до кінцевого споживача. Йдеться про ринок ЄС, де в нас вже є експертиза. Але загалом, для українського бізнесу він – найголовніший. Увесь експортоорієнтований бізнес має бути націлений на Європу, за винятком “рудокопів”. Ми маємо конкурувати на цьому ринку. Це хороший великий ринок, де договірні обов’язки виконуються дуже якісно. Тому я вважаю, що Україна – це ідеальне місце, аби витоптувати своє місце під сонцем на європейський ринках. Європа стає дедалі більшим споживачем металургійної та машинобудівної продукції. Адже на тлі переозброєння споживання усіх суміжних продуктів зростатиме.  

– Водночас нові проєкти цьогоріч – на паузі, бо ситуація зовсім не прогнозована, а грати, як у казино, це – не бізнес підхід. Ми вже беремо участь у великій кількості проєктів, тому завдання сфокусуватись на їхньому розвитку та вдосконаленні, працювати, платити податки, зарплати. Звісно стоїть завдання й щодо розвитку всередині України, але наразі турбулентність надто висока.

Про те, якою має бути Україна через 10-20 років

– Я б хотів, щоб майбутнє було здоровим, мирним, успішним, з хорошими ВНЗ, лікарнями, з чудовою економікою, з поважним ставленням до бізнесу, бізнес-орієнтованим. В Україні є усі шанси стати фантастичною та комфортною країною насамперед для власних громадян. Державі треба почати цінувати та поважати усіх українців. Тоді з’явиться результат: і туризм, і інвестори. Але спочатку має стати добре місцевим жителям. Ці шанси треба реалізувати, тому наша з вами задача, як виборців, вплинути на цей процес і сказати, що ми хочемо комфорту, ми хочемо спокійну країну, де є горизонт стабільності, повага до лікарів, вчителів, бізнесменів, робітників, Ветеранів. Ось таку Україну я хочу бачити у майбутньому.